четвер, 17 січня 2013 р.

про потяг

Ось так приємно заходити в соц.мережу і побачити свій  вірш у групі вдруге)

Написала я його восени,слухаючи трохи відчайдушну музику,яка надихнула мене на такі слова.
Він і став поштовхом і точкою відліку до  нового перевороту в моєму житті. Тому,безсумнівно,він для мене відіграє не малу роль. В ньому присутні емоції і шматок моєї  душі.


Цей потяг завезе нас в нікудИ.

Покине і поїде десь на північ
Я,як завжди не знаю куди йти
Попереду й позаду ніч нас
Здається,зрушую стіну
Чи то ламаю чужі зливи.
Неначе,я давно живу
Вже сотню років.І щасливо.
Тремтить прощання на стіні.
Висять слова на вбитих цвяхах
Я буду плакати ввісні
Хай потяг мчить по рельсах й бляхах
Я буду вірити в казки,
Хай кажуть люди,що не варто.
Я вже не дам тобі руки
Хіба,прийде велике свято.
Сміятись буду я до сліз,
Нехай всі кажуть :"Божевільна"
Та потяг десь тебе відвіз
Крикнув на вітер,що я вільна