четвер, 27 листопада 2014 р.

Все, що я вмію..



E non mi accorgo che so respirare (Mina)


Все, що я вмію - дихати
Біля тебе цього вже забагато
Я вмію дихати спокоєм, криками
Втім, можеш і це забирати

Все, що я знаю - потяги
Ними до тебе летіти
Плакати вмію на протязі
Лиш забуваю тремтіти

Все, що я хочу - вірити
Не відчувати руйнації
Віру на сум перевірити
Спокій без дискримінації.


26/11/14
Потяг Маріуполь - Львів


Закінчити перед тим як почати

E dimmi ancora
quanto pesa
la tua maschera di cera

Скільки важить твоя бетонна маска ?
Чому до мене її вдягаєш ?
Порятуй мою втому будь ласка
Що ж ти ще про мене не знаєш ?

Скільки важать твої сталеві нерви ?
Чому я періодами їх відчуваю ?
Я не вдягатиму маску стерви
Заради того, що ми разом випили чаю

Скільки важать твої чуттєві рими ?
Чому мені їх даєш читати ?
Я не боюся ні вітру, ні зливи
Я боюся закінчити перед тим як почати

26/11/14
Потяг Маріуполь-Львів

Перші рядки вірша взяті з пісні. Власне, вона мене надихнула на ще один вірш.
(про нього в іншому пості)

5 життів


***
Я тричі в тобі захлиналася
Втрачала сумління подумки
Лишатися поряд боялася
Ховалась за твої родимки

Я тричі від тебе цуралася
Хоч півень вже рік не співає
До сонця щоранку сміялася
Воно мене також ховає

Я тричі у тобі топилася
Мов кішка - ще 5 життів
Думками твоїми молилася
Цілунок
"Кохаю"
І знов полетів

26/11/14
Потяг Маріуполь - Львів

***
Існують такі пісні, що вивертають душу і додають відчуттів. Під одну з таких пісень написався цей вірш.

неділя, 23 листопада 2014 р.

un bicchiere di neve



в нас на двох лише одна склянка снігу
кілька віршів
трохи музики і 
кілометри доріг
Нам не холодно
Над головою падають зорі
падають мрії
і всього один останній поцілунок
щоб перетворити сніг у воду
щоб перетворити море в океан
щоб перетворити любов в свободу
щоб сказати: " я тебе ніколи не віддам"

пʼятниця, 14 листопада 2014 р.

Скучилися за раєм ? :)

Усть - Чорна. День 6

Ніч..
Четвер..
Холодно..
За вікном така мряка і холод..
Відкриваю папку з літніми фото : цілеспрямовано йду в папку "Усть-Чорна", милуюсь і ностальгую.
Заходжу в блог - останній допис ще з вересня - віртуальну мандрівку цим раєм до кінця не завершила..
З цими думками лягла спати, нашкрябавши ще перед тим кілька рим і почитавши нову книгу Д.Корній. Власне вона мене до пів 3 ночі не пускала спати (але про це в іншому пості)..
Ледь прокинулась вранці - проспала всі будильники. Та що будильники - дрелька сусіда за стіною навіть не збудила.
До чого я веду ? /таким довгим вступом/
Та до того, щоб зігрітись трішки - треба згадати приємне та літнє.

Шалено ностальгую за Усть-Чорною. Мабуть тому так довго тягнулась підготовка до розповіді про 6-ий день, адже він був найцікавішим і найактивнішим :)

Отже..
6 день в Усть-Чорній або як ми ночували в полонині /внєзапно/

Впевнена, що більшість тих, хто вже відпочивав у Закарпатті знають, що однією з найкрасивіших полонин цієї області - є полонина Красна.
Оскільки ми жили зовсім не далеко від неї - 6-ого дня ми зібрали наплічники (вдяглись дужее літньо, бо була шалена спека) і вирушили у путь.
/звісно, ми не взяли з собою нічого крім води, яблук і фотоапаратів/

2 наших 18-літніх дівчаток з самого ранку ми відправили у Тячів на автовокзал (набридли ми їм,мабуть) :-)
Тому залишившись лише втрьох - вирішили напрягти свої ноги і йти довгі кілометри у полонину.
Місцеві нам вперто пропонували туди їхати /мовляв, вони нас завезуть, бо йти дууже довго/
Та ми як справжні туристи вирішили йти пішки :)

Вся дорога тягнулася вгору. 
Під ногами камені завбільшки з собаку.
Спека досягала 30 градусів.
Ми плели вінки з папороті та начіпляли їх на голову щоб менше жарило.
Та це не допомагало..
Дорогою "паслись" в малинах-ожинах.
Аж тут.. 

Змій боїтеся ? А Жаб ?
Можете заплющити на пару хвилин очі, бо на наступній фото буде і змія, і жаба, на яких Траян ледь не наступив.


Я цю всю картину побачила потім на фото. Близько підійти боялась, а от Настя і Траян, як справжні "репортери" фоткали цю обідню трапезу 
/і тихенько боялись, хоч і не зізнавались в цьому/

Ранок, як ви бачите багатообіцяючим видався :)

Далі цікавіше..

Лізти в малини ми тепер боялися, доречі )

Я вже не пригадаю скільки годин ми йшли. Десь на половині дороги ми почули грім..А грім в горах - це явний признак того, що буде дощ.
А дощ в горах - це ще той треш /хоч і приємний часто/

Повертатися ми не стали. Нас вже ніщо не лякало ))
Помітно холодало.. Шорти і майка геть не гріли

Раптом ми почули людський голос з-за дерев..

(ой, забула вам розповісти, що йшли ми в полонину щоб познайомитись з д.Мішею, в якого ми знімали житло. Чесно несли йому гроші за прожиті дні )

Правда, де його шукати ми не зовсім уявляли :)

Так ось : голос з дерев "егегегеееей"

/ми теж так потім навчились. поки не змогли так кричати - не змогли повернутися в село. тому, ми і ночували в полонині. Закони гір, що тут скажеш/
Підійшовши ближче, ми побачили нашого дядю Мішу, який хутко закликав нас у хижу - випити чаю і пообідати.

Дуже вчасно, оскільки через півгодини почався шалений дощ, який тривав десь 3 години..

наш друг Довбуш

Дядя Міша, як справжній закарпатський мужчина, нажарив картоплі з часником та цибулею, розлив у килішки (діалект: склянки) домашнього закарпатського вина /самогонкиквасу/ і почав розповідати свою філософію життя.

(та для цього я теж виділю окремий пост)

Приєднався до нас конюх Альоша з своїм конем (який був дуже бідний від Альошиної "порки" і за це ми його хотіли прив*язати до дерева, в яке мала б влучити блискавка )


"Наобідались" ми в д.Міші, дощ вщух і ми вирішили таки дійти до полонини.
Ми це практично зробили..
З дідом Митром дули в трембіту, милувалися овечками, бігали по мокрій траві, доганяли Довбуша і фотались з дітиськами..
Далі слова будуть зайвими..
Дивіться фото Насті Коп'як






Хіба не рай ?
 


А далі буде...

четвер, 13 листопада 2014 р.

Не стій..

Не стій і не дивись як я горю
Або іди
або тримай сильніше
Я роздарую посмішку свою
Щоби навколо стали всі добріші

Не обирай собі легкі шляхи
І мотивуй свої думки весною
Не треба руйнувати всі замки
Я попри це залишуся з тобою

Відвідай ще мого смаку
Та обіймай сильніше і сильніше
І не дивуйся,що тримаю руку
В міцних обіймах почуваюся вільніше

Нехай весна,ще зовсім не весна
І я палаю від своїх емоцій
Моя струна розстроїлась.Сумна..
Та все чудово
Я на твоєму боці


прослухати можна тут

середа, 5 листопада 2014 р.

.. А крила має..


Монолог - діалог
Ми втомились чекати
Крига просить тепла -
крила вчаться літати

Може край океану очистить сумління ?
Я втрачаю свідомість - 
ти втрачаєш коріння

Між лопатками повені знайдених знаків
Я втомилась просити - 
ти втомився літати



пʼятниця, 24 жовтня 2014 р.

Залатай !



Залатай моє сумління своїми рядками
божевільними нотами, що втікають із губ
я з тобою відмовлюся навіть від кави
замість неї - відчиню нам двері.
До згуб..
Всі слова - безкоштовні.Навіщо нам спати ?
Ти бери мою руку і йдемо до хмар
Можеш подумки пісню мені заспівати
Відчуваю вустами то холод, то жар
Вдячна сонцю за сяйво,що нас огортає
Ця весна, наче пісня
А пісня - душа
Десь між вітром вночі я тебе обіймаю
Будь зі мною завжди
Я втомилась сама !

неділя, 7 вересня 2014 р.

Аукціон ! Розпродаж ! Допомога !

Китайська мудрість каже, що треба позбуватися старого(або того,чим не користуєшся) - щоб отримати щось нове

Моя домашня бібліотека - не вийняток


Розібрала полиці і знайшла у себе багато книг, які не читаю/не читала і не буду читати. Або які читала і більше до них не повернуся.Або які пережила.
Детективів не люблю, але зберігала членство у Книжковому клубі і от назбиралось. Те ж саме з порадниками

Ой, для чого це вам, правда ?:)
Можливо, ви знайдете щось своє.
Проводжу розпродаж

Половину виручених коштів вкладу у видавництво власної збірки віршів, яка вже ось-ось-ось ... :)
Іншу половину - перекажу на армію.

Купуючи книгу, ви зробите приємно собі, допоможете мені видати швидше збірку і допоможете українській армії. 

(звіти будуть обов'язково)

Збірка збіркою, а є речі важливіші, які потребують більше коштів.

Тому пропоную новий варіант розвитку:
Ви купуєте книгу і гроші пересилаєте НАПРЯМУ на АТО . Звітуєте чеком або прінтскріном про переказ.
Давайте допомагати разом !

300грн з продажу уже переказані на армію. Ще 90 грн зобов*язуюсь на днях переказати.


Практично всі книги в ідеальному стані. Або 1 раз прочитані,або взагалі нові.

Ну як ? Цікаво ?:)

1. Одиссея Гомера - ПРОДАНО!
Гроші переказано на АТО 



2. Сердце матери - 20грн

3.Исповедь маски - 15грн


4.Подсознание может все -15грн










                                5.ПРОДАНО - 25грн




6.Легенда - 25грн


7. ПРОДАНО. Три книги за 15грн

8. Агата Крісті - ПРОДАНО ВСІ 5 КНИГ
Методом аукціону зібрано 250грн
Книги підуть у місцеву бібліотеку :)

 

9.Збірник рецептів ПРОДАНО - 20грн

10.ПРОДАНО - 30грн

11.Порадник у побуті - 20грн

12. Наступні 4 книги по 5грн.



От, власне і все :)
Пишіть приватні повідомлення вконтакті або фейсбук
Ось ще електронна адреса : iryna.kryvosheyeva@gmail.com

Книги віддам при особистій зустрічі або вишлю поштою :)

пʼятниця, 5 вересня 2014 р.

Усть-Чорна День 5.

Наш ранок почався з Валєри..
Я знаю, вам вкрай важко уявити як це
Особливо, коли ми не знаємо жодних Валєр :))
Прокидаємося .. і з самого ранку в нас гість.. Так-так, представився він Валєрою і запитав чи ми готові їхати. Куди-що-як він не розповів, просто загадково посміхнувся і залишив свій номер телефону на випадок коли будемо вже готові :)
Мушу зізнатись, що у готовність ми так і не прийшли, проте в останній день нашого перебування в Усть-Чорній, він повернувся і розповів про себе все-все-все :)
Та про це потім ..У розповіді про 9 день
Так от :)
П'ятого дня ми освіжались ( знову-знову )
Лиш цього разу більш пасивно :)

Основним планом була міні-фотосесія при в'їзді у село. Куди ми успішно прибули на мотоциклах
(пишу це, щоб ви собі не думали, що все було так просто, бо назад ми були вимушені йти пішки через всееее село )


  Знімків наробили мільйон. Спека підступно підштовхувала все ближче до води.
Знайшовши прекрасну галявинку та знявши з себе все зайве - ми пішли купатися у річці. 
Ох, як це божественно ! :) Спробуйте негайно ! :)
фоток не буде

А наступні кілька годин ми банально, зате таааак релаксово валялися на березі і просто слухали шум вітру.. Ех, романтика

Я навіть кілька рядків віршованих написала. Поділитись ?;) 
Безвимірні ідеальності шуму води І вітер відносить мене в полонини Побудь ще зі мною й нікуди не йдиЯ з трав нам зготую всесвітні картини..
Безвимірні ідеальності шуму води

Через деякий час, хтось почав нити, що хоче їсти-спати-нудно-їдемо додому-і т.д
Їй ще вдалося поїхати додому, а ми були змушені йти пішки, оскільки транспорт трішки заглючив )
Дорога була невимовно довга та спекотна. На узбіччі паслися овечки, діти дзвінкими голосами запитували:
- Ви ся купали ? Вода зимна ?
А в нас навіть не було сил "йо-кнути" як годиться  і ми просто "такали" по-нашому - по-тернопільському

Приємна втома, розігріті посмішки робили нас дуже щасливими



***
Поки дівчата відпочивали та відсипались, ми з Траяном вирішили пошукати ще пригод, а то нам вічно мало :)
Побродили темним лісом, назбирали пакет трав і потрапили у пастку часу.
В самісінькому центрі Усть-Чорної стоїть лавка-трансформер. Або лавка, яка деформує час
Я ні краплі не перебільшую :)
Повірте, з вікна за нашими спинами долинала така музика, що ми були далеко не в 2014році ) .
Мені не шкода - ось підбірка:


Звуки змішувались із дивними трансляторами дивних голосів.. І лиш запах ладану, який чітко відчувався з вікна гіпнотизував значно більше за музику..

Далі буде..

середа, 3 вересня 2014 р.

Усть-Чорна. День 4

Ранок четвертого дня в Раю, я проводила, як годиться, за чашкою (читайте: каструлею) чаю (так-так, каву я кинула пити ) та в альтанці, над якою смішно звисали ще зелені грона винограду та неспілі яблука.
Поки всі додивлялися ранкові сни під шум гірської річки, я подумки дякувала горам за щастя, насолоджувалась кожним подихом того свіжого, особливого повітря.



І байдуже, що в мене не було натхнення, не було бажання навіть брати ручку в руки. Йому на заміну прийшло таке безмежне щастя, що треба було трохи часу щоб усвідомити його.
Коли я вперше приїхала в Карпати - сказала єдине: " Це мій другий дім"
Той ранок четвертого дня став ще одним доказом цього. Байдуже, що такі от речі доказів не потребують :)


Ох, і активний в нас видався день після такого спокійного ранку :)
Почався він із походу лісом на закинуту відпочинкову базу "Ялинка". В радянські часи "Ялинка" була найпрестижнішою туристичною базою в Усть-Чорній. Хто зна, може і у всьому Тячівському районі :)

/Досі знаходжу на сайтах інформацію про діяльність цієї бази. Насправді, це не так. Вона давно закинута, забута і в межах 500м від неї - жодної туристичної активності/

Лісом ми традиційно збирали грибочки. Олка - героїня того дня, бо знайшла білі гриби прямо посеред дороги :)

Дорога була надзвичайно щедрою на краєвиди. Та зрештою, хіба в Карпатах буває навпаки ?:)
 


Стара, закинута колиба. 
Звучить не надто легендарно, але тут колись працювала співачка Йолка

Відчувши себе на мить героями фільму про закинуті міста, ми пішли відчувати себе ще й героями-амазонками.
Побачивши, куди ми прийшли, твоє "наших" відразу відсіялось і повернулись додому :) 

Без ключів від хати (які були у мене в наплічнику) хехе :)

А нам захотілось дослідити гірську річку та знайти прекрасну лагуну, де можна влаштувати майже американські гірки.
Оскільки стежок та доріг там не було, ми звісно (хто б сумнівався), пішли річкою убрід до бажаної цілі.
Екстремальненько, скажу я вам :)
Кеди слизькі, води моментами було по коліна.( а щоб ви не забували, річка то гірська і температура там далеко не +10 )  і вхопитися не було за що
Та ми йшли, брели, пливли і отримували від цього надзвичайну насолоду )





Окрім краси, ми знайшли дивовижний гриб - "оленячі ріжки".
Вони(ріжки) виявились дуже смачними )


Йшли ми десь 2 км річкою. Та врешті решт, знайшли лагуну. Там дійсно надзвичайно чиста та прозора вода, ще й атракціон можна собі влаштувати, сівши на круглий камінь і з'їхати у воду.



Біля лагунки ми знайшли дядечка, через якого, власне , провтикали її відразу ) Та він потім зник, оскільки рибу там ловити заборонено. А нащо йому незнайомі три свідки ? :) 

Ну і я тішуся :)
 

В той момент, коли ми пройшли повз лагуну,не помітивши її за дядечком, нам зателефонували місцеві друзі і через 5 хв приєдналися до нас. Яке ж було наше здивування, коли нам повідомили, що до лагуни можна було легко дійти лісом від "Колиби" за 10хв :)

Та хіба ми б відчули весь спектр насолоди, якби пішли коротшим шляхом ?
Однозначно - ні :)

На завершення покажу нашу "найвдалішу" фото з Настьою :) 
Після довгої (читайте : мокрої) дороги :)

Традиційно вже підкріплю фото нашої вечері, цитатою, яку Траян вдосконалив :)


Чим би сироїди не тішились - лиш би не м'ясо (с)


Далі буде ..