четвер, 27 листопада 2014 р.

Все, що я вмію..



E non mi accorgo che so respirare (Mina)


Все, що я вмію - дихати
Біля тебе цього вже забагато
Я вмію дихати спокоєм, криками
Втім, можеш і це забирати

Все, що я знаю - потяги
Ними до тебе летіти
Плакати вмію на протязі
Лиш забуваю тремтіти

Все, що я хочу - вірити
Не відчувати руйнації
Віру на сум перевірити
Спокій без дискримінації.


26/11/14
Потяг Маріуполь - Львів


Закінчити перед тим як почати

E dimmi ancora
quanto pesa
la tua maschera di cera

Скільки важить твоя бетонна маска ?
Чому до мене її вдягаєш ?
Порятуй мою втому будь ласка
Що ж ти ще про мене не знаєш ?

Скільки важать твої сталеві нерви ?
Чому я періодами їх відчуваю ?
Я не вдягатиму маску стерви
Заради того, що ми разом випили чаю

Скільки важать твої чуттєві рими ?
Чому мені їх даєш читати ?
Я не боюся ні вітру, ні зливи
Я боюся закінчити перед тим як почати

26/11/14
Потяг Маріуполь-Львів

Перші рядки вірша взяті з пісні. Власне, вона мене надихнула на ще один вірш.
(про нього в іншому пості)

5 життів


***
Я тричі в тобі захлиналася
Втрачала сумління подумки
Лишатися поряд боялася
Ховалась за твої родимки

Я тричі від тебе цуралася
Хоч півень вже рік не співає
До сонця щоранку сміялася
Воно мене також ховає

Я тричі у тобі топилася
Мов кішка - ще 5 життів
Думками твоїми молилася
Цілунок
"Кохаю"
І знов полетів

26/11/14
Потяг Маріуполь - Львів

***
Існують такі пісні, що вивертають душу і додають відчуттів. Під одну з таких пісень написався цей вірш.

неділя, 23 листопада 2014 р.

un bicchiere di neve



в нас на двох лише одна склянка снігу
кілька віршів
трохи музики і 
кілометри доріг
Нам не холодно
Над головою падають зорі
падають мрії
і всього один останній поцілунок
щоб перетворити сніг у воду
щоб перетворити море в океан
щоб перетворити любов в свободу
щоб сказати: " я тебе ніколи не віддам"

пʼятниця, 14 листопада 2014 р.

Скучилися за раєм ? :)

Усть - Чорна. День 6

Ніч..
Четвер..
Холодно..
За вікном така мряка і холод..
Відкриваю папку з літніми фото : цілеспрямовано йду в папку "Усть-Чорна", милуюсь і ностальгую.
Заходжу в блог - останній допис ще з вересня - віртуальну мандрівку цим раєм до кінця не завершила..
З цими думками лягла спати, нашкрябавши ще перед тим кілька рим і почитавши нову книгу Д.Корній. Власне вона мене до пів 3 ночі не пускала спати (але про це в іншому пості)..
Ледь прокинулась вранці - проспала всі будильники. Та що будильники - дрелька сусіда за стіною навіть не збудила.
До чого я веду ? /таким довгим вступом/
Та до того, щоб зігрітись трішки - треба згадати приємне та літнє.

Шалено ностальгую за Усть-Чорною. Мабуть тому так довго тягнулась підготовка до розповіді про 6-ий день, адже він був найцікавішим і найактивнішим :)

Отже..
6 день в Усть-Чорній або як ми ночували в полонині /внєзапно/

Впевнена, що більшість тих, хто вже відпочивав у Закарпатті знають, що однією з найкрасивіших полонин цієї області - є полонина Красна.
Оскільки ми жили зовсім не далеко від неї - 6-ого дня ми зібрали наплічники (вдяглись дужее літньо, бо була шалена спека) і вирушили у путь.
/звісно, ми не взяли з собою нічого крім води, яблук і фотоапаратів/

2 наших 18-літніх дівчаток з самого ранку ми відправили у Тячів на автовокзал (набридли ми їм,мабуть) :-)
Тому залишившись лише втрьох - вирішили напрягти свої ноги і йти довгі кілометри у полонину.
Місцеві нам вперто пропонували туди їхати /мовляв, вони нас завезуть, бо йти дууже довго/
Та ми як справжні туристи вирішили йти пішки :)

Вся дорога тягнулася вгору. 
Під ногами камені завбільшки з собаку.
Спека досягала 30 градусів.
Ми плели вінки з папороті та начіпляли їх на голову щоб менше жарило.
Та це не допомагало..
Дорогою "паслись" в малинах-ожинах.
Аж тут.. 

Змій боїтеся ? А Жаб ?
Можете заплющити на пару хвилин очі, бо на наступній фото буде і змія, і жаба, на яких Траян ледь не наступив.


Я цю всю картину побачила потім на фото. Близько підійти боялась, а от Настя і Траян, як справжні "репортери" фоткали цю обідню трапезу 
/і тихенько боялись, хоч і не зізнавались в цьому/

Ранок, як ви бачите багатообіцяючим видався :)

Далі цікавіше..

Лізти в малини ми тепер боялися, доречі )

Я вже не пригадаю скільки годин ми йшли. Десь на половині дороги ми почули грім..А грім в горах - це явний признак того, що буде дощ.
А дощ в горах - це ще той треш /хоч і приємний часто/

Повертатися ми не стали. Нас вже ніщо не лякало ))
Помітно холодало.. Шорти і майка геть не гріли

Раптом ми почули людський голос з-за дерев..

(ой, забула вам розповісти, що йшли ми в полонину щоб познайомитись з д.Мішею, в якого ми знімали житло. Чесно несли йому гроші за прожиті дні )

Правда, де його шукати ми не зовсім уявляли :)

Так ось : голос з дерев "егегегеееей"

/ми теж так потім навчились. поки не змогли так кричати - не змогли повернутися в село. тому, ми і ночували в полонині. Закони гір, що тут скажеш/
Підійшовши ближче, ми побачили нашого дядю Мішу, який хутко закликав нас у хижу - випити чаю і пообідати.

Дуже вчасно, оскільки через півгодини почався шалений дощ, який тривав десь 3 години..

наш друг Довбуш

Дядя Міша, як справжній закарпатський мужчина, нажарив картоплі з часником та цибулею, розлив у килішки (діалект: склянки) домашнього закарпатського вина /самогонкиквасу/ і почав розповідати свою філософію життя.

(та для цього я теж виділю окремий пост)

Приєднався до нас конюх Альоша з своїм конем (який був дуже бідний від Альошиної "порки" і за це ми його хотіли прив*язати до дерева, в яке мала б влучити блискавка )


"Наобідались" ми в д.Міші, дощ вщух і ми вирішили таки дійти до полонини.
Ми це практично зробили..
З дідом Митром дули в трембіту, милувалися овечками, бігали по мокрій траві, доганяли Довбуша і фотались з дітиськами..
Далі слова будуть зайвими..
Дивіться фото Насті Коп'як






Хіба не рай ?
 


А далі буде...

четвер, 13 листопада 2014 р.

Не стій..

Не стій і не дивись як я горю
Або іди
або тримай сильніше
Я роздарую посмішку свою
Щоби навколо стали всі добріші

Не обирай собі легкі шляхи
І мотивуй свої думки весною
Не треба руйнувати всі замки
Я попри це залишуся з тобою

Відвідай ще мого смаку
Та обіймай сильніше і сильніше
І не дивуйся,що тримаю руку
В міцних обіймах почуваюся вільніше

Нехай весна,ще зовсім не весна
І я палаю від своїх емоцій
Моя струна розстроїлась.Сумна..
Та все чудово
Я на твоєму боці


прослухати можна тут

середа, 5 листопада 2014 р.

.. А крила має..


Монолог - діалог
Ми втомились чекати
Крига просить тепла -
крила вчаться літати

Може край океану очистить сумління ?
Я втрачаю свідомість - 
ти втрачаєш коріння

Між лопатками повені знайдених знаків
Я втомилась просити - 
ти втомився літати