про розуміння

Якби я сказала тобі "ти мені треба"
ти б не виправляв помилки у словах
ти б зрозумів усе,як треба
що у кожному слові - є мій страх

Якби я сказала тобі "будь зі мною"
ти б не сприйняв це як пораду
ти б зрозумів,що я з тобою
тільки з словами не даю раду.

Якби я сказала тобі "буду поряд"
Ти б не сприйняв це як належне
ти б зрозумів,що я справді вірна
І у мені увесь світ безмежний

Якби я сказала тобі:"хочу сонця"
ти би не думав про це буквально
ти б зрозумів,що пора завітати
і зігрівати мене морально

Якби я сказала тобі "Немаю слів"
ти б мовчки взяв мою руку
ти б зрозумів,що у тиші навколо,
насправді дуже багато звуків

Якби я сказала тобі "Ти дорогий"
ти б не подумав про ринкові ціни
ти б зрозумів,що я про тепло
А всі оці речі, для мене - безцінні

ліси/поля

Трапилась мені сьогодні можливість довго гуляти лісами/полями.)
Про цей похід і хочу написати)
Звісно,із фотозвітом.

Зустрілась я із Наталькою(моя студентська подруга)  і її подругою Таньою)
Закупились пальним (себто,шоколадками/горішками і сочком) і вирушили у довгу путь)

Шлях лежав попри тернопільський став, за дальній пляж; далі: лісом/селом/попри рибаків і дійшли ми через півтори год до пункту призначення. У кілометражі і не скажу скільки протопали)

Дорогою зустріли очерет ) А ліс був похмурий і непривітний .Правда,після будиночка з такою усмішкою - вийшло сонечко)

Попали ми у казкове місце.Чесно)
На снігу не було кроків,він був цнотливо-чистий. Виблискував на сонці,хрустів під ногами.
Навколо,ні душі. Ліс,поле,сонце.
Зрештою,дивіться самі:

А там.. Медитували,мовчали,валялись в снігу,крутились,як сніжинки,падали у сніг,скочувались..))) Хтось,навіть на смак пробував )) Там було казково-гарно; магічно просто. Буденність залишилась за лісом.
Навіть повітря було особливим.

А так як,валялась я без фотоапарата  - то відповідно фоток і немає) Покажу вам траєкторію нашого валяння )))

Так,щоб підживити інтерес і дати прямі докази,що це було кльово - зацініть мій довольний фейс )

В результаті,уги мої можна викручувати.У коридорі залишились не просто сліди,а калюжки  від взуття)
Попри це було дуже тепло.Навіть жарко.
Правда,крєпатура у мене вже є )Що буде завтра - не уявляю) Заради цікавості порахувати би пройдений кілометраж)

у продовження..

Продовжую романтичну тему)

У кімнаті літає запах твоїх парфумів

На губах присмак літа

Ми сперечаємся про рівень VOLUME

І чи прийде дощ?А як прийде,то звідки?

Здалося б поїхати аж десь до Мілану

Забрати з собою написані пісні

Порвати на тобі футболку запрАну

Й приготувати сніданок.Ну ж звісно!

Блукати вечірніми,тихими снами

Чи гнати авто, понад 200 по трасі

І хай би спинився весь світ перед нами

І байдуже,що я у твоїй рубашці

**

Та я зараз вдома.Закутана пледом

Думками в Мілані.А може десь в Римі

 І замість тебе п'ю чай..Тільки з медом

А може,зустрінемось завтра у зливі ??

кавове

Ні для кого не секрет,що я кавоманка :-) Тому,не дивно,що у мене є вірш із згадкою про каву.Романтичною згадкою,звичайно.

Бувають вірші,які пишуться на майбутнє,так би мовити. Як послання,як лист.
Коли хочеться чогось хорошого/приємного/казкового,якраз у той момент,коли цього немає.Написався він мені у листопаді - Кавова пора.Втім,називайте як завгодно..І смакуйте разом зі мною..!

Нехай присмак кави залишається на твоїх устах

Я її потім доп*ю

Нехай не зустрінемся більше у снах

Як на мене,то краще вживу

Нехай я не буду наївна й смілива

Я буду собою.Це ж краще

Ти бачив,що я буваю занадто вразлива

І ніжна буваю.Неначе..

Не бери моє серце голими руками

Попечешся – воно гаряче.

Але відкрий.Воно за сімома замками

Сміється.Не плаче

романтично-еротичне)

Спокусливо звучить,правда?)

Маю кілька віршів із легким натяком на інтимну лірику (або не дуже легким))


Тому,оголошую цю суботу - днем романтично-еротичного настрою) Хто зі мною?)

Лоскотно.

Краплинка роси стікає між грудей

Ти стоїш босий

Бачиш,що я повна ідей

Я дозволяю себе накрити

А знаєш..краще обійми

Я б хотіла тебе любити

Щоб між нами не було війни

Можеш взяти мене на руки

Та віднести у новий ранок

Я прокинусь під твої звуки

Зварю каву..Підем на ганок

Будем мовчки стрічати весну

Нам удвох пустих слів не треба

Мабуть,я іще кави принесу

Поцілую..Щоб аж до неба..

Проведи рукою по білій спині

Підійди ще ближче - обійми за стан

Бо ж стояти голій,холодно мені

На мою одежу погляд твій упав.

Можеш взяти в руки все моє тепло

Я буду тремтіти від холоду й любові

Принеси із кухні гаряче вино

Давай будем грітися разом із тобою

Підійматись високо - десь аж над землею

Відчувати вітер й дихати зірками

Як ти солодко назвав мене "своєю"

Розповів про щастя ніжними руками

траєкторія

якось без коментарів:-)
Просто відчути)

траєкторія

повторити  траєкторію  твоїх  дОторків і  нехай  залишаються  сліди не  рахувати  поспішних  кроків допоки  у  кімнаті  існуєш  ти Розібрати  на  суцвіття  ніжно всі  слова  та  вивчені  цитати хай  буде  раптово  смішно падати-літати.падати-літати Розтріпати  проти  вітру  оболонку хай  несе  її  до  гір Посортує  всі  думки  в  колонку І  не  чинить  опір.Нащо  він? Десь  співати  голосно  до  ранку та  тремтіти  від  своїх  думок Заховати  всю  себе  за  рамку Я  залишу  ключ  там,де  замок Розмішати  у  кишені  знаки ВИпрати  їх  рАзом  із  собою І  не  мати  сну,але  із  смаком Куштувати  час  разом  з  тобою

зимове

Якщо мені щось сильно подобається - я пропускаю це через себе. Даю проливатися по кожній клітинці.Відкладаю у собі.

Сьогодні мене захопила пісня.Відчуваю у ній щирість та відчай ,а коли пісня заставляє скрутитися у калачик якийсь шматок душі - то це про щось говорить.Плюс,снігопад за вікном надихнув на написання нового вірша.
Вийшов він сумний,проте щирий. Ловила емоції із пісні,та із себе.
Читайте самі,що з того вийшло

зимове

Коли  за  вікном  беззвучно  падає  сніг і  лунає  музика  із  самої  душі Мені  здається,що  світ  затих а  я  залишилась  у  білій  глУші Коли  прокидаюся  вранці  сама і  трохи  холодна  навколо  квартира у  серце  крадеться  підступна  зима вона  мої  кроки  дощем  притрусила Коли  на  балконі  смакую  я  чай тримаю  гаряче  крижаними  руками я  здалеку  чую,шепоче  щось  відчай і  я  жену  геть  його  останніми  роками Коли  зупиняю  свій  біг  і  стою вхопившись  руками  за  вільне  дихАння я  бачу  у  ньому  усмішку  свою радію  і  плачу  від  цього  -  до  рання. Коли  за  вікном  починаються  зорі і  сніг  перетворюється  в  білу  печаль я  уявляю  свої  страхи  далеко  в  морі шепочу  їм  тихе  й  холодне  "Прощай"

романтично мені

   Натхнення та радість  навколо б*є фонтаном) А скільки потрібно для того,щоб радіти?
Мені достатньо простих, на перший погляд речей.
Почути чудову музику, написати рядки нового вірша, прочитати книгу,поспілкуватись із друзями, поїхати із міста на вихідні, вдало щось зазнімкувати ,посміятися,побавити кота,отримати милу смску,ділити з кимось радість,слухати,прокинутися вранці,не засинати чи солодко спати, ловити на вії сніг, мружитися від сонця у морозяний день... Можу безкінечно продовжувати,та у кожного свої причини для радості..
   Річ у тому,як ми бачимо цю радість.
   Чи доцільно ставити собі умови,що щастя принесе Субару Форестер і тільки він ?) Чи принц/принцеса; чи мішок грошей. Так можна і все життя чекати,а якщо цього не буде?
Чи не буде шкода згадувати приємні моменти і розуміти,що вони не цінувались?
Розуміючи це,я зробила висновки,що щастя навколо нас. Добро притягує добро; радість притягує радість; і навпаки.То чому б не радіти?
  Даруючи комусь свою щиру усмішку - ми отримуємо безцінний скарб у подарунок. Даруючи тепло - ми не замерзнемо. Даруючи щастя - ми ніколи не будемо нещасними.
  Нам нічого не коштує бути щасливими ! І погодьтеся,що це приємніше,ніж шукати негатив у всьому і плакатись,що якось не так все,як би хотілось.Наше життя лише у наших руках! І нехай ця фраза затерта до дір,але вона правдива.
  Я щаслива ! Чого і вам бажаю ! :-)

ну і до теми ,звісно вірш)

       під обгорткою
Падаючи від радості на коліна
Розплутуючи довге волосся
Всі кажуть: "Іра щаслива"
О так!Тепер вам не здалося!
Вдихати на повні груди вітер
Співати наче перший раз
Тримай устами мої квіти
Будемо грати разом джаз
В безодні світла я цілую
Вуаль моїх п*янких думок
Я кожен погляд цей ціную
Пакую в душу.На замок
Безмежна легкість і свобода
Заводить,ніби мій стриптиз
Оголює красу турбота
Відкрий обортку-там сюрприз

про потяг

Ось так приємно заходити в соц.мережу і побачити свій  вірш у групі вдруге)

Написала я його восени,слухаючи трохи відчайдушну музику,яка надихнула мене на такі слова.
Він і став поштовхом і точкою відліку до  нового перевороту в моєму житті. Тому,безсумнівно,він для мене відіграє не малу роль. В ньому присутні емоції і шматок моєї  душі.

Цей потяг завезе нас в нікудИ.

Покине і поїде десь на північ

Я,як завжди не знаю куди йти

Попереду й позаду ніч нас

Здається,зрушую стіну

Чи то ламаю чужі зливи.

Неначе,я давно живу

Вже сотню років.І щасливо.

Тремтить прощання на стіні.

Висять слова на вбитих цвяхах

Я буду плакати ввісні

Хай потяг мчить по рельсах й бляхах

Я буду вірити в казки,

Хай кажуть люди,що не варто.

Я вже не дам тобі руки

Хіба,прийде велике свято.

Сміятись буду я до сліз,

Нехай всі кажуть :"Божевільна"

Та потяг десь тебе відвіз

Крикнув на вітер,що я вільна

про дощ 2

Глянула у поетичний блог,а у мене далеко не один вірш про дощ)
Тому,я продовжу цю тему ) Бажаю романтичного настрою :-)

За  вікном  співає  злива Танцюють  краплі  швидко  вальс Ти  бачиш  мене  із  зеленими  очима І  під  ногами  розсувається  асфальт Цей  дощ,немов  машина  часу Кидає  з  крайності  у  крайність Перехили  терпіння  чашу І  не  зважай  !  Це  всього  лиш  формальність! Я  повернусь  до  тебе  у  вівторок А  ти  чекай  і  музику  ввімкни Тримай  напругу(не  120)  -  240! Торкайся  серця.Я  не  скажу  "припини" А  за  вікном  і  досі  злива Тремтиш,як  після  землетрусу Я  дякую  за  те,що  я  щаслива Ловлю  цю  мить.Її  тримати  мушу ...бездонними  зеленими  очима день без. . День  без  дощу,як  радість  на  сірім  асфальті Я  пролітаю  над  небом  .  Схрещую  пальці Ніч  без  весни  -  є  даремною  тратою  часу Згортаються  сни  та  приносять  до  слів  відразу У  простір  думок  пускають  корені  бажання Знайомі  відчуття  -  немов  затримую  дихання Я  провокую  долю.У  неї  з  серцем  зараз  змова Якщо  питатися  у  сонця-то  вийде  не  дурна  розмова І  сковують  кайдани  мирне  існування Тримають  наче  в*язнів.  Отруюють  кохання Заснути  у  кімнаті  без  вікон  і  дверей День  без  дощу  минув.  Тепер  грози  би  день.. 3.06.12 Ірина Кривошеєва

прочитане

Вчора завершила читати наступні книги Канни Мёллер "Поздравляю, желаю счастья! і Трумен Капоте "Сніданок у Тіффані".
Не вразили вони мене так,як вражав Ремарк чи Фітсджеральд,не зачепили,як Муракамі, не розчарували,як Вишневський. Але щось лишили. Не можу сказати,що перечитаю 100% ще раз,але і не буду заперечувати,що не візьмусь ніколи.
Є такі категорії книг "для розвантаження мізків". Ці,сміло відношу туди.
Хоча,мізки у мене в порядку,але приємність від читання відчула. Я не переживала за героїв,не виписувала розумні цитати,не думала про події,а просто читала.

Канни Мёллер "Поздравляю, желаю счастья!
Прочитавши більшу половину книги,я не була вражена абсолютно.Мова йшла про шведську сім*ю.

Элли - пятнадцатилетняя шведская девчонка из обычной сумасшедшей семьи.

Ось так вона і починається ) Значить,сім*я складається із Еллі,її старшої сестри Лу,яка хотіла покінчити із життям,та батьків,які не дуже добре живуть разом.Сюжет простий,але читається легко і не нудно. Не хочу описувати події,хоча,в принципі там є мало що описувати.

Напишу,хто вразив. Ругер - такий собі загадковий хлопець. Читаючи відгуки,хтось вважає його баламутом,хтось негідником.. А мені він сподобався.Він,як на мене,найцікавіший персонаж.Найврівноваженіший та розумний. Такий собі романтичний надихатєль,який вибивав всю дурь із голови Еллі )Не знаю,чи то я пропустила скільки йому років,чи не писало,але хід його думок мені сподобався.В них не було підліткового максималізму і наївності.

Може,у іншій історії він не викликав би у мене симпатію,але у даній - 100%.

Візьму цитату

-Но во что же еще  верить,если не в то,что можно почувствовать,подержать в руках?

-Однако чувства нельзя подержать в руках?Разве это означает,что их нет?

Дивувало,як просто всі відносяться до того,що Лу у психіатричній клініці.Ніби там їй і місце.
А загалом,книга ні про що. Читати її у підлітковому віці - чудесно би було,а зараз хочеться чогось більшого.


Трумен Капоте "Сніданок у Тіффані"
Написано цікаво: легко і невимушенно.Хочеться читати і читати.Стиль автора мені сподобався, а от сюжет не дуже вразив.Я чекала чогось більшого.До головної героїні у мене була жалість моментами.Дівчина,які живе у ілюзорному світі і будує повітряні замки.Не знає чого хоче і шукає оте "хочу" не там,де воно сховане.У її випадку точно.Більшу симпатію викликав її сусід -письменник. Не зачепила мене книга.Хіба жалість.
Але от фільм,пішла скачувати ) 

winter

Чудова зима ! Чудовий початок року! І він мене надихає) У мені лежить великий клубок думок та приємних емоцій,тому вони вдало виливаються у вірші )

Ось,як цей) А під дощем потрібно танцювати,а не мокнути :-)

про дощ

Я  бачила  вчора  дощ Він  сміявся  крізь  зачинені  вікна Він  промок  до  кісток хоч  закутався  в  сонце  помітно. Дощ  тремтів  і  просив  помовчати Він  злякався  безглуздих  порад Я  мовчала,а  він  хотів  встати І  піти  десь  на  бал-маскарад Дощ  заплакав  із  смутку  сердито І  розлив  на  підлогу  вино Витирала  я  плями  руками, а  його  у  ту  мить  не  було Дощ  напився  і  гучно  впав  в  воду Хоча,плавати  він  не  умів Вимагав  берети  його  вроду, ніби  це  є  мій  скарб  на  землі Дощ  пройшов  і  повіртя  змінилось Залишило  лиш  слід  ледь  помітний Я  мабуть,від  безсоння  втомилась Дощ  не  з  тих,хто  приносить  квіти

14/01/13 Ірина Кривошеєва