про розуміння

Якби я сказала тобі "ти мені треба"
ти б не виправляв помилки у словах
ти б зрозумів усе,як треба
що у кожному слові - є мій страх

Якби я сказала тобі "будь зі мною"
ти б не сприйняв це як пораду
ти б зрозумів,що я з тобою
тільки з словами не даю раду.

Якби я сказала тобі "буду поряд"
Ти б не сприйняв це як належне
ти б зрозумів,що я справді вірна
І у мені увесь світ безмежний

Якби я сказала тобі:"хочу сонця"
ти би не думав про це буквально
ти б зрозумів,що пора завітати
і зігрівати мене морально

Якби я сказала тобі "Немаю слів"
ти б мовчки взяв мою руку
ти б зрозумів,що у тиші навколо,
насправді дуже багато звуків

Якби я сказала тобі "Ти дорогий"
ти б не подумав про ринкові ціни
ти б зрозумів,що я про тепло
А всі оці речі, для мене - безцінні

ліси/поля

Трапилась мені сьогодні можливість довго гуляти лісами/полями.)
Про цей похід і хочу написати)
Звісно,із фотозвітом.

Зустрілась я із Наталькою(моя студентська подруга)  і її подругою Таньою)
Закупились пальним (себто,шоколадками/горішками і сочком) і вирушили у довгу путь)

Шлях лежав попри тернопільський став, за дальній пляж; далі: лісом/селом/попри рибаків і дійшли ми через півтори год до пункту призначення. У кілометражі і не скажу скільки протопали)

Дорогою зустріли очерет ) А ліс був похмурий і непривітний .Правда,після будиночка з такою усмішкою - вийшло сонечко)

Попали ми у казкове місце.Чесно)
На снігу не було кроків,він був цнотливо-чистий. Виблискував на сонці,хрустів під ногами.
Навколо,ні душі. Ліс,поле,сонце.
Зрештою,дивіться самі:

А там.. Медитували,мовчали,валялись в снігу,крутились,як сніжинки,падали у сніг,скочувались..))) Хтось,навіть на смак пробував )) Там було казково-гарно; магічно просто. Буденність залишилась за лісом.
Навіть повітря було особливим.

А так як,валялась я без фотоапарата  - то відповідно фоток і немає) Покажу вам траєкторію нашого валяння )))

Так,щоб підживити інтерес і дати прямі докази,що це було кльово - зацініть мій довольний фейс )

В результаті,уги мої можна викручувати.У коридорі залишились не просто сліди,а калюжки  від взуття)
Попри це було дуже тепло.Навіть жарко.
Правда,крєпатура у мене вже є )Що буде завтра - не уявляю) Заради цікавості порахувати би пройдений кілометраж)

у продовження..

Продовжую романтичну тему)

У кімнаті літає запах твоїх парфумів

На губах присмак літа

Ми сперечаємся про рівень VOLUME

І чи прийде дощ?А як прийде,то звідки?

Здалося б поїхати аж десь до Мілану

Забрати з собою написані пісні

Порвати на тобі футболку запрАну

Й приготувати сніданок.Ну ж звісно!

Блукати вечірніми,тихими снами

Чи гнати авто, понад 200 по трасі

І хай би спинився весь світ перед нами

І байдуже,що я у твоїй рубашці

**

Та я зараз вдома.Закутана пледом

Думками в Мілані.А може десь в Римі

 І замість тебе п'ю чай..Тільки з медом

А може,зустрінемось завтра у зливі ??

кавове

Ні для кого не секрет,що я кавоманка :-) Тому,не дивно,що у мене є вірш із згадкою про каву.Романтичною згадкою,звичайно.

Бувають вірші,які пишуться на майбутнє,так би мовити. Як послання,як лист.
Коли хочеться чогось хорошого/приємного/казкового,якраз у той момент,коли цього немає.Написався він мені у листопаді - Кавова пора.Втім,називайте як завгодно..І смакуйте разом зі мною..!

Нехай присмак кави залишається на твоїх устах

Я її потім доп*ю

Нехай не зустрінемся більше у снах

Як на мене,то краще вживу

Нехай я не буду наївна й смілива

Я буду собою.Це ж краще

Ти бачив,що я буваю занадто вразлива

І ніжна буваю.Неначе..

Не бери моє серце голими руками

Попечешся – воно гаряче.

Але відкрий.Воно за сімома замками

Сміється.Не плаче

романтично-еротичне)

Спокусливо звучить,правда?)

Маю кілька віршів із легким натяком на інтимну лірику (або не дуже легким))


Тому,оголошую цю суботу - днем романтично-еротичного настрою) Хто зі мною?)

Лоскотно.

Краплинка роси стікає між грудей

Ти стоїш босий

Бачиш,що я повна ідей

Я дозволяю себе накрити

А знаєш..краще обійми

Я б хотіла тебе любити

Щоб між нами не було війни

Можеш взяти мене на руки

Та віднести у новий ранок

Я прокинусь під твої звуки

Зварю каву..Підем на ганок

Будем мовчки стрічати весну

Нам удвох пустих слів не треба

Мабуть,я іще кави принесу

Поцілую..Щоб аж до неба..

Проведи рукою по білій спині

Підійди ще ближче - обійми за стан

Бо ж стояти голій,холодно мені

На мою одежу погляд твій упав.

Можеш взяти в руки все моє тепло

Я буду тремтіти від холоду й любові

Принеси із кухні гаряче вино

Давай будем грітися разом із тобою

Підійматись високо - десь аж над землею

Відчувати вітер й дихати зірками

Як ти солодко назвав мене "своєю"

Розповів про щастя ніжними руками

траєкторія

якось без коментарів:-)
Просто відчути)

траєкторія

повторити  траєкторію  твоїх  дОторків і  нехай  залишаються  сліди не  рахувати  поспішних  кроків допоки  у  кімнаті  існуєш  ти Розібрати  на  суцвіття  ніжно всі  слова  та  вивчені  цитати хай  буде  раптово  смішно падати-літати.падати-літати Розтріпати  проти  вітру  оболонку хай  несе  її  до  гір Посортує  всі  думки  в  колонку І  не  чинить  опір.Нащо  він? Десь  співати  голосно  до  ранку та  тремтіти  від  своїх  думок Заховати  всю  себе  за  рамку Я  залишу  ключ  там,де  замок Розмішати  у  кишені  знаки ВИпрати  їх  рАзом  із  собою І  не  мати  сну,але  із  смаком Куштувати  час  разом  з  тобою

зимове

Якщо мені щось сильно подобається - я пропускаю це через себе. Даю проливатися по кожній клітинці.Відкладаю у собі.

Сьогодні мене захопила пісня.Відчуваю у ній щирість та відчай ,а коли пісня заставляє скрутитися у калачик якийсь шматок душі - то це про щось говорить.Плюс,снігопад за вікном надихнув на написання нового вірша.
Вийшов він сумний,проте щирий. Ловила емоції із пісні,та із себе.
Читайте самі,що з того вийшло

зимове

Коли  за  вікном  беззвучно  падає  сніг і  лунає  музика  із  самої  душі Мені  здається,що  світ  затих а  я  залишилась  у  білій  глУші Коли  прокидаюся  вранці  сама і  трохи  холодна  навколо  квартира у  серце  крадеться  підступна  зима вона  мої  кроки  дощем  притрусила Коли  на  балконі  смакую  я  чай тримаю  гаряче  крижаними  руками я  здалеку  чую,шепоче  щось  відчай і  я  жену  геть  його  останніми  роками Коли  зупиняю  свій  біг  і  стою вхопившись  руками  за  вільне  дихАння я  бачу  у  ньому  усмішку  свою радію  і  плачу  від  цього  -  до  рання. Коли  за  вікном  починаються  зорі і  сніг  перетворюється  в  білу  печаль я  уявляю  свої  страхи  далеко  в  морі шепочу  їм  тихе  й  холодне  "Прощай"