середу, 18 вересня 2013 р.

Корона

ось мій дебют у прозі..колись написала на конкурс і сьогодні натрапила..
приємного читання:)

Корона

Осінь..Листопад.
На лавці сидять двоє,втомлені часом та відстанню. Сива голова жінки схилилась на плече співрозмовника.Вуста тихо промовили:
-Ось і зустрілись..Тепер нас звела осінь.
-Чому нас життя розлучило?Я так хотів бути з тобою..я так боявся..
-Я про тебе думала всі ці роки і молила Бога про ще одну зустріч.
-Це ж не остання наша розмова? Ми побачимся ще раз? - з тривогою в голосі запитав чоловік
-Так,побачимось - відповіла,бо не змогла збрехати

* * *
Їй було 19.Йому 29.
Він-син багатого батька, вона - пішла до них на роботу. Здавалось,жодного зв*язку між ними.
Проте,в першу зустріч,між ними щось відбулося. Він зголосився підвезти додому.Вона не змогла відмовити.Їхала,перебираючи ключі у руках,щоб приховати своє хвилювання. Він вдавав,що не помічає,хоча з перших секунд йому було все зрозуміло.Він бачив її наскрізь.
- Як тебе звуть?
- Ангеліна - ледь чутно вимовила
- Я ..я буду називати тебе Ангелом
- Чому?
- Бо ти і є Ангел

Вона зайшла в дім із загадковою усмішкою, з думками,які гнала від себе геть,ніби щось грішне.
"Так не буває.Це просто жарт.Я йому не пара" - крутилося з голові,немов мантра.
Так і заснула - збентежена та усміхнена..


Через тиждень відбулось їхнє перше побачення.

Була гроза,дощ йшов без перестанку, перебиваючи стукіт її серця.Вони об*їдались морозивом та сміялися.Він відразу купив її улюблене - горіхове.
-
Звідки ти знав?
-
Я знаю більше ніж ти думаєш.Ти відкрита - і дивлячись в очі,тихо добавив - і дуже красива.

Отой вкрадений поцілунок у щоку палав,наче обшпарений. Вона тримала його рукою і відчувала тепло губ.Ніяк не вірила щастю.
Так не буває..

Наступне побачення було біля річки,з міліардом зірок та світлячками. Яскраво світив місяць та шумів ліс.
Казка.
Повсідалися на капот машини та говорили про все на світі,а потім мовчали. Цього було достатньо для щастя. Він уважно глянув на неї,торкнувся її обличчя та промовив:
- У тебе є корона,але тільки я можу її бачити

Не встигла відповісти..Гарячі вуста застигли в поцілунку.Це була найсолодша та найболючіша мить цього вечора.Головою розуміла,що так не буває,а серце надялось на шматочок щастя.

"А може я вийняток?Може все у нас складеться?..Хіба закохується багатий у таку як я? Його сім*я цього не допустить"
А сама надіялась.Сяяла,тремтіла,чекала нових зустрічей.

Вони були все солодшими.Вона бачила вогонь в його очах,тепло і ніжність,бажання і страх.
Страх закохатися та знову залишитися з розбитим серцем.А він тільки що його склеїв.

Але як встояти?Як її можна не любити?Вона така дитяча та мила.Вона вірить у казку. Вірить у мене.
Так не буває.

Одного холодного вечора він їй сказав:
-Я занадто до тебе звикаю.Ти стаєш близькою.Це погано
-Чого ти боїшся?Я не зможу розбити тобі серця.Тільки ти бачиш мою корону - і пригорнулася,немов востаннє.
У відповідь,він лише її обійняв.

Згодом,він залишився сам на сам із своїм склеєєним серцем.
Бо розбите було за 2,5тисячі км від нього..




03/10/12 


Немає коментарів:

Дописати коментар