середу, 10 липня 2013 р.

Прочитане

Ще давніше дочитала 2 книги

Із книжковою дієтою покінчено :) Тепер набираю обертів,бо скучилась :))

Ото ж.. Почала із Ремарка

"На західному фронті без перемін"
Під враженнями я ще була не один день і власне,я не знаю,що можна написати про цю книгу.
До таких речей неможливо залишатися байдужим. Вони не можуть не зачіпати
Тому я і не знаю, як описати враження.
Пустка після прочитання і жаль до тих людей,які там були,воювали, бачили..втрачали.
Перед очима стояла та страшна картина фронту. Уява малювала своє бачення..
Молоді люди,які ніколи не побачать барв життя , яким не судилося дожити до старості.. Які змушенні вбивати для того, щоб не вбили їх.

Вдячна за те,що часі,де я живу - немає війни

Радити чи ні ?..
Попри увесь трагізм .. Раджу !

Скільки ж все-таки горя та смутку вміщається у двох таких маленьких цяточках, що їх можна прикрити одним пальцем, - у людських очах.

- Дивно все-таки, як подумаєш, - продовжує Кропп, - навіщо ми тут? Щоб боронити свою вітчизну. Але ж французи також знаходяться тут для того. Щоб боронити свою батьківщину. То хто ж правий?

Звичкою пояснюється і наша оманлива здатність так швидко забувати. Ще вчора ми були під вогнем, а сьогодні клеїмо дурня та нишпоримо довкола в пошуках їжі, а завтра знов вирушимо до окопів. Насправді ж ми нічого не забуваємо. Поки нам доводиться бути тут, на війні, кожний пережитий нами фронтовий день лягає нам на душу важким тягарем, бо про такі речі не можна розмірковувати одразу, по свіжих слідах. Якби ми почали про них думати, спогади розчавили б нас… всі жахи можна пережити, поки ти просто підкоряєшся своїй долі, та спробуй міркувати про них, і вони тебе вб’ють

Скільки ж все-таки горя та смутку вміщається у двох таких маленьких цяточках, що їх можна прикрити одним пальцем, - у людських очах 

Немає коментарів:

Дописати коментар