четвер, 28 серпня 2014 р.

Усть-Чорна. День 1-2

    Вже місяць пройшов від нашої подорожі в Рай, а я все ніяк не напишу слова возвеличення Усть-Чорної.

    Усть-Чорна – смт  (Закарпатська обл.., Тячівський район ), з населення приблизно 1000 з гаком людей та погано розвиненою інфраструктурою. Та це геть не заважає йому бути осередком краси та душевного комфорту.   Засноване в 1760-их pp. німецькими колоністами, воно  мало назву Königsfeld (в перекладі з нім. – королівське поле)

    Розміщене воно між горами, оточене неймовірної краси гірськими ріками. 
   Нам пощастило побачити природню магію, коли річки Брустурянка і Мокрянка зливалися в одну, утворюючи р. Тересва..Мов інь-янь.

    Тут вкоренилася ні на що не схожа архітектура, старенькі будиночки, двері яких виходять на дорогу ; милі, австрійські дахи та українські дороги з мільйоном ям на 1м² 



    Першим нашим походом – був похід на г.Любові.
(За легендою, якщо хлопець та дівчина вийдуть на цю гору - то вони неодмінно закохаються ). Можете вести туди своїх потенційних коханих :-)
   Дорогою ми познайомилися з чудо-собакою – Рексом. Він нам показав правильну дорогу і побіг рятувати інших туристів, що загубили дорогу як ми.
(Як ми потім дізналися, Рекс – пес-пожежник. Та судячи по всьому, він якраз був у відпустці і рятував туристів, вказуючи шлях. Якщо ви раптом зустрінете великого, білого собаку, який підбіжить до вас з добрими очима, в яких буде написано «Гладь мене» - знайте, вам неабияк поталанило . Ви зустріли найдобрішу тваринку Закарпаття – він вам не дасть заблукати ).
   Дорога на гору Любові йшла лісом. Було дуже спекотно і ми не надто поспішали. Збирали дорогою трави на чай, гриби на вечерю та фотографували красиві горизонти. Перша поляна нас вразила своїм колоритом. Як потім виявилось, це і була гора Любові. Так, любов  там відчувалася у кожному помаху крил метеликів.

   Не знаючи, що галявина і є горою, ми пішли далі. Дійшли до місця, де замість дерев лише були пеньки і сухі гілля. Сотні метрів навкруги ліс був вирубаний.

Щовечора ми зустрічали десятки машин, які вивозили геть вирубані дерева. Нажаль, цей процес наразі не контролюється ніким.

Дуже безвідповідально, особливо якщо згадати жахливу повінь 1998р, яка зруйнувала вщент село-дорогу та знесла залізницю.
Ми бачили зруйновані стіни будинків, рельси .. і це все що залишилось після тих жахливих подій.
Люди про них згадують із сльозами на очах.
Користуючись нагодою, хочу нагадати, що  ліс – це життя ! Будьмо свідомими !

   Повертаючись до наших мандрів, минувши вирубку ми піднялись вгору, де знайшли прихисток для вівчарів і дуууже багато щавлю ) Ох, гірський щавель на смак значно смачніший, ніж домашній. Там і пообідали :)
   Дуже підступно почало гриміти. А дощ в горах – ще та пригода.   Прийшлося повертатися назад.Звісно, що ж за похід, якщо не змокнути до нитки ?Що ми успішно і зробили )   Врятував нас Олег (що став нашою «кришою» на період перебування в Усть-Чорній )
/Якщо раптом, Олег, ти це читатимеш – то знай – в Тернополі в тебе теж буде «криша» /
   Мокрі, холодні та щасливі ми розпалили камін і в розпал липня чаювали свіжозібраним чаєм та сушили свої мокрі речі біля нього.

 

День 1-2. Усть –Чорна. 26-27.07.14 Далі буде..